Хіба забудеш,як палили хати?
Гойдались мертві у страшній петлі
І на шляху валялися хлоп’ята,
Багнетами прибиті до землі.
Хіба забудеш, як сліпого діда
В звірячій злобі витягли крізь дим,
До танків прив’язали людоїди,
І розірвали надвоє живим.
…14 березня 2016 року.
Весняний, але холодний день. Вітер, ніби нагадуючи ті страшні роки війни, зриває і хилить до землі прапори. Та, незважаючи на погоду, у центрі села Калинівка зібралися учні школи, їх батьки, працівники ВАТ «Агро-Флагман», учасники війни, пенсіонери.
Мітинг,присвячений 72-річниці Калинівської трагедії,розпочато. Присутні уважно слухали виступи Булаха В. М., сільського голови, Богданцева В.В., голови районної ради, Гундяк Л.І., директора школи, учнів школи. Промовистими були слова директора школи Людмили Іванівни, яка пов`язала жахи минулого із сьогоденням, із подіями на Донбасі та підтримала у своєму виступі незламність і героїзм Надії Савченко. Війна – це зло, воно не повинно повторитись!
Настає хвилина
мовчання… У поминальній тиші учасники війни та кращі у
чні покладають квіти до підніжжя пам`ятника. А ще спомин,як все це відбувалося того далекого 1944 року.
…Протяжно завили собаки, здавалося померк день. Село затаїлось, відчуваючи щось недобре. Людиноподібні потвори з автоматами наперевіс попрямували з хати в хату.
– Де єсть партизани? А самі хапали яйця, ловили курей, грабували все, що їм потрапляло під руки. Ворожі солдати партизанів не знайшли, адже в селі залишилися лише пенсіонери, жінки, діти й каліки. Ті, хто міг тримати зброю в руках, пішли назустріч радянській армії, щоб разом вдарити по ворогу, швидше звільнити село, яке стогнало від наруги і непосильних страждань.
Фашисти спочатку «бавилися», стріляли як на полюванні по жінках та дітях. Немічного діда Юраша есесівці витягли з-під ліжка,куди той від страху сховався, і в потилицю розрядили всю обойму з пістолета. Каральний загін гітлерівців і поліцаїв по-звірячому вів криваву розправу над жителями Калинівки : палили хати,вбивали тих, хто тікав. А як можна сховатися чи втекти із села, у якому видно все, як на долоні?
Люди бігли в погреба – там їх закидали гранатами, ховались за печами, в сараях, хлівах, під ліжками, але і там їх настигали кулі та накривав вогонь палаючих хат. Потім мирних жителів, серед яких було багато жінок і дітей, зігнали в будинок, наносили в сіни соломи і підпалили…
Цього кривавого для Калинівки дня було спалено майже всю центральну вулицю села. Розстріляли сім`ю Іванових (батька, матір, невістку з немовлям і піонера Петю Іванова). До цього німці водили Петю по селу і допитувалися, де є партизани, але хлопець нікого не видав і його вбили на очах у батька і матері.
Застогнала від горя земля…
Пам’ять людська не підвладна часу. Не забуто Калинівської трагедії і сьогодні. Це потрібно і сучасному і прийдешньому поколінням, щоб не дай, Боже, не повторилась подібна трагедія.
Жителька Калинівки Ніна Маслюкова присвятила цій даті свій власний вірш, який став реквієм для учнів та жителів села.
Втирала сльози посивіла мати,
Голублячи голівоньку внучат.
Перед очима знівечена хата,
І кров двох дочок – молодих дівчат.
В сусіднім домі крик і ґвалт,
І лиже полум’я шибки червоні.
Там випещений озвірілий кат
Грудну дитину убиває сонну.
А там он мати діточок сховала
Під піч,закрила їх рядном,
Сама селом побігла, покричала
За нею ворог кинувся слідом.
І думала нещасна мати,
Простившись з дітьми на ходу,
Що лихо відвела від хати
На себе прийнявши біду.
Другий фашист зайшов до хати,
Кімнати страшно обійшов
І розрядив стального автомата
Під піч, де діточок знайшов.
Калинівко! Ти журавлина пісня,
Полита кров`ю дочок і синів.
Стоять, мов воїни, в зажурі обеліски,
Як світла пам'ять тих далеких днів.
| 
