Запрошуємо до "Бабусиної світлиці"

Віртуальна екскурсія світлицею

План роботи музею

З давніх-давен українська оселя була не лише місцем проживання, а й берегинею роду, охоронницею злагоди та дружби, найпершим та найсильнішим оберегом для людини. В Калинівському ЗЗСО І-ІІІ ст., також є таке чудове місце – це етнографічний музей, який має назву «Бабусина світлиця». Тут відтворено українську оселю ХІХ століття.

Наша світлиця відкриває красу бабусиної пісні, пам'ять родоводу, неповторність української оселі, житєйську мудрість та витончену поезію свят і обрядів, а головне – тут формується патріотизм та національна свідомість школярів.

Ідея створення музею в школі існувала давно, її ініціатором стала директор Кулик Ф.С. Довго збиралися експонати, матеріали, спогади односельців. Працювали всі: вчителі, учні, батьки. І ось у жовтні 1995 року в Калинівському закладі освіти створено етнографічний музей «Бабусину світлицю». Місцеві жителі також не були байдужі до цієї доброї справи, вони й донині охоче поповнюють «Бабусину світлицю» різними експонатами. Фонд світлиці налічує близько 180 експонатів, але краєзнавча, пошукова робота учнівського колективу продовжується.

Заходячи до світлиці, ніби опиняєшся у рідній серцю українській хаті: мальована піч, мисник, лавки, божниця, скриня… У світлиці знаходяться різні речі побуту, милі кожній родині пам’ятки: вишиті рушники, картини, одяг, колиска. Все, що знаходиться в світлиці, добрі люди передали нам, як найцінніший скарб, який використовувався нашими предками.

Щороку в музеї проводяться тематичні екскурсії: «Потрібна річ у хаті піч», «Рушники, рушники, то моєї матусі роки», «Предмети побуту наших предків», «Бабусина скриня» та ін., календарно-обрядове свято Андрія (вечорниці), уроки-екскурсії з історії, мистецтва, краєзнавства, української літератури та ін.

Завжди в українській хаті над дверима вішали оберіг від усього злого та недоброго в нашому селі ми віднайшли іконку пресвятої Богородиці ХІХ століття, яку нам подарував місцевий житель Легкодух Іван Миколайович. Мальована вона на осиновій дощечці і дісталася йому від дідуся.

Учнями школи у нашій музейній кімнаті створено макет печі, тому що особливе місце в українській хаті відводилось саме їй. Піч служила українському селянинові тричі: для опалення житла, як тепле спальне місце і для приготування їжі, випікання хліба. Піч в українській оселі – духовний символ, вісь сімейного життя, що згуртовує та оберігає рід і родовід. Тут, біля священного вогнища, родина знаходила мир і спокій.

Як тільки родина заселяла нову хату, то обов’язково у неї мали бути крім печі пікна діжа та стіл. Багато чого можна було позичати у сусідів, а ось пікну діжу і лопату ніколи не виносили з хати. Діжа вважалася святістю і недоторканістю, бо народжувала хліб. Навіть у роки війни, розповідали жителі села, коли люди покидали свої оселі, пікну діжу завжди брали з собою. У нашому музеї зберігається пікна діжа, в якій замішувала хліб родина Усових.

Найсвятішим та найпочеснішим місцем у хаті є покуть, красний кут. Тут розміщували ікони, а також особливо цінні речі: свічки, свячену воду, молитовні книги.

Цікаво, що в порядній хаті ніколи не сварилися, аби не оскверняти святі образи.

Ще одна з найстаріших ікон, яка належить до нашої світлиці також була подарована жителем нашого села Легкодухом Іваном Миколайовичем.

А ще на покуті завжди стояв стіл, застелений скатертиною. На нього клали хліб і сіль, які теж є символами і оберегами українського народу, і накривали вишиваним рушником.

За стіл на покуті саджали почесних гостей, дорогих людей, влаштовувалася перша після народження купіль, на почесному покутньому місці вшановували на весіллі молодят.

У сиву давнину колиску вішали на рівні грудей матері, що слугувало своєрідним природним барометром. Коли у грудях було холодно, колиску піднімали вище грудей, якщо гаряче – нижче опускали. Для слабенької доньки готували калинову колиску, для бадьорої, здорової – з ясена чи верби. Маленьких, неспокійних хлопчиків клали в колиску з тополі. Здорової, спокійної вдачі – з дуба, явора.

До речі, колиску, що вийшла з ужитку, ніколи не викидали, її берегли доти, доки люди жили в помешканні.

Матрацики набивали соломою, під подушку клали квіти м’яти, чебрецю, материнки, деревію, сухоцвіту.

Зазвичай, біля колиски, для відпочинку матері розміщували канапу, яку прикрашали вишиваними подушками.

Прядінням і ткацтвом споконвіку займалися жінки, дівчата й підлітки. Прядка була у кожній оселі. Згідно з традицією, жінка була зобов'язана вміти виконувати прядильні роботи. Займатися цим видом ремесла можна було протягом усього тижня, крім п'ятниці. Подаровано цей експонат до нашої світлиці жителем с. Калинівка – Савчук Миколою Григоровичем.

Українська історія дуже цікава. І я сподіваюся, що за час екскурсії ви в цьому переконалися. Наш шкільний музей, дозволяє всім відвідувачам поринути у світ звичаїв і традицій наших пращурів, уявити і відчути, як жили люди кілька десятків, а то й сотні років тому, чим захоплювалися, які знаряддя праці в них були, як проходило їхнє життя. Адже із знання свого родоводу починається кожна людина, а коріння її закладене в батьківській домівці та в материнській пісні.

За допомогою екскурсій, які проводяться у світлиці ми виховуємо у підростаючого покоління любов до рідного краю, його історії, почуття гордості за своїх батьків, дідусів, бабусь, односельців, предмети побуту яких експонуються в музеї.

Із створенням музею значно зросла зацікавленість учнів історичним минулим, звичаями, обрядами, побутом українського народу. Це не дивно, адже головна мета – зберегти пам’ять покоління, оскільки не знаючи минулого, неможна будувати майбутнє.

Погодьтеся, що наші пращури були таки мудрими, влаштовуючи й обладнуючи своє житло так, щоб кожна річ у ньому була придатною для вжитку й милувала око своєю красою. І коли ми нині взялися жити по-новому – живімо, але ні в якому разі не відкидаймо унікального в народній традиції. І пам'ятаймо слова О.Кобилянської: «Згадуйте предків ваших, щоб історія перед вами не згасла, і золоті нитки не губіть».